У структуру діючих в області органів та підрозділів внутрішніх справ входять Головне Управління МВС України у Львівській області та Львівське міське управління, 30 міських та районних відділів, лінійний відділ міліції в аеропорту Львів, 17 міських відділень внутрішніх справ.
Підготовку спеціалістів для органів внутрішніх справ України здійснюють Львівський державний університет внутрішніх справ та Львівський державний університет безпеки життєдіяльності. Різні періоди пережили стражі порядку: добрі і не дуже, радісні й сумні. Багато з них загинуло, охороняючи спокій громадян, виконуючи свій громадянський обов’язок.
Ця сторінка - подяка всім тим, чиїм розумом і подвижницькою працею наповнювалась львівська міліція. Наша глибока вдячність ветеранам, які своєю відвагою, мужністю і героїзмом завоювали любов і повагу народу. Це данина пам’яті тих, хто віддав своє життя в ім’я незалежної Української держави, її славного і героїчного народу.
Працювали ці люди під керівництвом:
- майора міліції Н.Верьовки (1939-1941);
- полковника міліції К.Степанченка (1944-1948);
- комісара міліції III рангу Ф.Тукалова (1948-1955);
- полковника міліції К.Колодіна (1956-1957);
- полковника внутрішньої служби В.Ангелова (1958-1962);
- генерал-майора міліції Ф.Ткаченка (1962-1974);
- генерал-майора міліції В.Луценка (1974-1984);
- генерал-майора міліції Є.Лагоди (1984-1987);
- генерал-майора міліції В.Попова (1987-1990);
- генерал-майора міліції Г.Шабаєва (1990-1992);
- генерал-лейтенанта міліції І.Мотринця (1992-1994);
- генерал-майора міліції Б.Романюка (1994-1997);
- генерал-майора міліції М.Янковського (1997-1999);
- генерал-майора міліції В.Строгого (1999-2001);
- генерал-майора міліції В.Ортинського (2001-2002);
- генерал-майора міліції В.Рябошапки (2002-2003);
- полковника міліції І.Адамчука (2003-2003);
- полковник міліції Олег Сало (2003-2005);
- полковник міліції Богдан Шкарада (2005);
- генерал-лейтенант міліції Віталій Максимов (2005-2006);
- генерал-майор міліції Михайло Цимбалюк (2007),
З грудня 2007 року міліцію Львівщини очолює генерал-майор міліції Михайло Пісний.
У різні роки у львівській міліції служили Герой Радянського Союзу П.Бочек, повний кавалер ордена Слави Ф.Шерстюк, кавалери двох і більше бойових орденів М.Ткаченко, Ф.Машира, Д.Голо-ванов, В.Кондауров, С.Лупій, М.Кушнеров, О.Му-ратов, О.Яценко, В.Херсонюк, О.Кірюшкін, Н.Най-чук, І.Роженко, І.Галета, Н.Мігова, М.Кожухов, В.Коледата інші.
У мирний час за високу професійну майстерність і самовідданість у службі понад 150 працівників міліції Львівської області відзначено урядовими нагородами. Понад 50 удостоєно почесного знака “Заслужений працівник МВС”.
У кінці ХІХ століття, на вулиці Листопадового Чину, було казино, замість якого, згодом, побудували банк, який в подальшому переобладнали під Управління МВС України у Львівській
Історія правоохоронців Львівщини сягає часів заснування м. Львова. Спочатку вони називалися стражниками і стежили за порядком у місті і в його околицях, а також зобов’язані були сигналізувати про наступ ворогів. У подальшому місто охороняли міщани, на чатах стояла міська сторожа. В ХV-ХVІ ст. діяло управління поліції, яким керував магістрат. У 1848-1852 роках функціонувала міська влада безпеки. На кінець XIX ст. відновлено австрійське управління поліції, в 20-30-ті роки нашого століття створено відділи польської поліції, в 1939 році організовано міліцію.
Уперше штат управління поліції був визначений Декретом львівського магістрату від січня 1786 року. Він складався з директора, актуаріуса, писаря, чотирьох дільничних. Приміщення управління було з двох кімнат. До несення патрульної служби залучали солдат львівського гарнізону. Територія діяльності поліції - місто і миля навколо нього. Тоді Львів було поділено на чотири частини: Середньо-міська, Краківська, Бродівська і Жовківська. Кожна частина мала земського суддю - ландвуйта. Під його керівництвом було п’ятнадцять комісарів і стільки ж контролів, які звільнялися від служби у війську. У кожній частині міста налічувалося також вісім сторожів. Пізніше з’явився кінний патруль.
Поліція наглядала за порядком у громадських місцях, пожежною безпекою, торгівлею і якістю товарів, будівництвом, станом містків і бруківки, порядком їзди, за чистотою на вулицях та площах. Заборонені були жебрацтво, розклеювання пасквілів, виступи проти релігії і народних звичаїв, купання у ставках. Поліція стежила за тим, щоб на цвинтарях покійників закопували на належну глибину, щоб на базарах не продавалися зіпсовані харчі; на балах наглядала за музикантами. Поліцейські мусили запам’ятовувати риси злочинців, викрадені предмети.
Пізніше створено політичну поліцію, введено до штату поліційних урядників. Директор поліції і урядники наглядали за службою порядку і безпеки, займалися політичною поліцією. Політична поліція користувалася послугами конфідентів - осіб з різних верств населення. Конфіденти збирали інформацію там, де поліція була безсила. Вони проникали в різні товариства, клуби, часто, як їх члени, доповідали директорові поліції про таємні справи. Конфіденти оплачувалися з фондів, про які знав тільки директор.
Оскільки Львів знаходився на перехресті торговельних шляхів, до нього прибували злодії, бандити, аферисти. У 1787 році австрійський уряд дав дозвіл на відкриття у місті поліційної установи, в якій можна було б утримувати небезпечні елементи. Такі поліційні установи створювалися і в повітових містах краю. Із створенням поліційних установ для затримання небезпечних елементів у всіх австрійських провінціях почала діяти служба безпеки. Вона складалася з директора, трьох комісарів, протоколіста, канцеляриста, десятьох ревізорів і слуги. Одночасно функціонувала і військова поліція. Військові поліцейські патрулювали вдень і вночі. Спочатку вони носили на ременях бляхи з номерами, але згодом військове міністерство скасувало це і запровадило нову службову відзнаку - значок з жовтої бляхи з номером.
Зовсім інші завдання покладалися на львівську адміністративну поліцію. Вона стежила за тим, щоб у Львові, де мешкало майже 70 тисяч чоловік, не було самогубств, контролювала шинки, кав’ярні, будинки заїжджих, наглядала за виробництвом зброї, схронами, криївками жебраків, за ходом азартних ігор.
У 1800 році львів’яни звернулися до цісаря з листом, аби той захистив населення від поліцейської сваволі - передав повноваження поліції із управління в магістрат. До листа було додано і особисте прохання губернатора Йосифа Відмана. Цісар пішов на уступки львів’янам - міську поліцію та паспортні справи передав до магістрату. Тоді ж було організовано міську сторожу із 102 чоловік. Вона складала щороку близько двох з половиною тисяч актів про порушення громадського порядку.
У XIX столітті поліцію реорганізовано, змінено порядок її служби. Створено відділ цивільно-поліцейських стражників. Кожен із стражників мав свою вулицю і площу - на ній ніс службу. Для оперативних дій йому виділялося помешкання на його дільниці.
У 1896 році цивільно-поліцейський відділ видав словник жаргонної мови злодіїв, запровадив спеціальні візи для транспортування заарештованих. У другій половині XIX століття поліція у Львові мала в’язниці і виправні будинки. Вона організовувала примусові роботи безробітних і так званих волоцюг.
1 листопада 1918 року у Львові проголошено Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). А 13 листопада цього ж року видано такий Декрет:
Державного Секретаріату Військових справ з дня 13 падолиста 1918 року.
На основі постанови Української Народної Республіки з дня 13 падолиста 1918 року заряджено:
Колишня Австрійська жандармерія, що повнила або повнить службу безпеки на території Західно-Української Народної Республіки, з днем 13 с.м. розв’язується.
З розв’язаного жандармського корпусу формують зараз окружні команди українську жандармерію. Браки в людях належить доповнити вислуженими українськими підофіцерами.
Президент Державних Секретарів – д – р Кость Левицький.
Державний Секретар Військових справ отаман Вітовський.
Національної Ради з дня 13 падолиста 1918 року Вітовський.
Уже 1 листопада 1918 року в Галичині почали створюватися поліційні загони на суто добровільних засадах під назвами: місцева поліція, міська поліцейська сторожа або горожанська громадська сторожа.
Західні області України у 1920-1939 роках перебували під владою Польщі, де функціонувала своя поліція, якою керував генеральний інспектор і його апарат. Вона називалася командою загальної поліції. В апараті було чотири відділи: облік особового складу, постачання і озброєння, підготовки і слідчий. Команди поліції працювали у всіх 16 воєводствах, які ділилися на пов’ітові (уєздні) команди. У великих містах діяли комісаріати поліції, а в містах, де жило менше десяти тисяч населення, і в селах - постерунки. Міський постерунок складався з дванадцяти-п’ятнадцяти поліцейських чинів, а сільський - із семи-восьми. Сільських поліцейських озброювали гвинтівками, а міських - ще й револьверами.
З проголошенням радянської влади в містах і селах Львівської області почали створюватися загони народної міліції, робітничої гвардії і селянських дружин, які взяли під охорону магазини, банки, склади, заводи, фабрики, майстерні, пекарні, залізницю, фільварки, мости, бурові вишки, ліси тощо.
28 вересня 1939 року тимчасове управління Львова прийняло постанову, в якій говорилось про те, що “Нині існуючу міліцію реорганізувати в озброєну робітничу гвардію з підпорядкуванням її тимчасовому управлінню, а на селах створити озброєні сільські дружини з підпорядкуванням сільським комітетам”.
6 листопада 1939 року видано наказ НКВС СРСР “Про організацію територіальної і залізничної міліції Західної України і вкомплектування її кадрами”. Першим начальником Львівського обласного управління міліції призначено майора міліції Н.Верьовку. Робітнича гвардія і сільські дружини реорганізовувались у робітничо-селянську міліцію. У Львові створено 10 міських відділків міліції, а у Львівській області - 17 повітових.
В апараті управління міліції Львівської області було створено відділи: політичний, оперативний, карного розшуку, боротьби з розкраданням соціалістичної власності, служби і бойової підготовки кадрів, державтоінспекції, особової інспекції, виправно-трудових робіт і в’язниць.
Міліція ділилася на загальну і відомчу. Загальна міліція займалася оперативно-пошуковою діяльністю, попередженням, припиненням, викриттям і розслідуванням злочинів, розшуком злочинців і тих, що зникли, охороною життя, здоров’я і майна громадян та державного і громадського майна. У ії компетенцію входили також паспортизація населення, виконання вироків судів, нагляд за порядком на вулицях, у садах і парках, за дотриманням правил дорожнього руху, безпеки при дорожніх роботах, торгівля і промисли, надання допомоги особам, що опинилися у важкій ситуації. Відомча міліція створювалася на підставі угоди обласного управління міліції з державними і громадськими організаціями для спеціальної охорони окремих підприємств, споруд та іншого майна цих організацій.
22 червня 1941 року розпочалася війна. У цей же день відбувся мітинг працівників міліції Львова, після якого було створено оперативні групи, які взяли під свою охорону електростанцію, водопостачання, транспорт, пошту і телеграф, зв’язок і радіокомітет, ешелони, склади, крамниці. Оперативні групи допомагали гасити пожежі, рятували потерпілих від бомбардування.
15 липня 1941 року військова рада Південного фронту сформувала полк особового складу львівської і молдавської міліції з трьох батальйонів чисельністю 1127 чоловік. Командиром полку було призначено начальника управління міліції Львівської області Н. Верьовку. 10 серпня 1941 року із підрозділів міліції інших областей було сформовано ще один полк. Командиром його став начальник молдавської міліції П.Орлов.
Полк під командуванням Н.Верьовки стійко захищав села Покровське і Мар’янівка Миколаївської області, забезпечив військовим частинам відхід на нові рубежі, відбив атаки фашистів, які намагалися захопити залізничний міст через Південний Буг і прорватись до Первомайська, забезпечив охорону переправи через Дніпро.
5 листопада 1941 року наказом командувача Південним фронтом генерал-полковника Черевиченка бригада поповнилася третім полком і була реорганізована у дивізію на чолі з генерал-майором П.Орловим.
20 червня 1942 року полку Н.Верьовки було наказано зайняти оборону біля станції Роздільна і утримувати переправу через Дніпро доти, доки його не перейдуть всі армійські підрозділи і техніка. 22 червня бій тривав майже 12 годин. Німців не допустили до переправи. Усі підрозділи, а потім і полк, організовано перейшли річку. Перехоплено було донесення, яке сповіщало про те, що перед фронтом одного німецького полку діє невідома “поліцайчастина”. Її солдати відстрілюються до останнього патрона, в полон не здаються, виловлюють розвідників, знищують диверсантів, навівають страх на німецьких солдатів і офіцерів.
15 липня 1942 року міліцейську дивізію було скеровано на Північний Кавказ, щоб не дати ворогові захопити нафтові райони. Бійці дивізії у важких гірських умовах здійснювали переходи, прочісували ліси, вели розвідку. Дивізія оточила гору Дені-Дук і розпочала штурм. Частину десанту знищено, інша, на чолі з Геккертом, вирвалася з оточення. У районі села Маккеті розгорівся запеклий бій. Десант було розбито, Геккерта взято в полон. Після звільнення Кавказу і Кубані в 1943 році міліцейську дивізію було розформовано. Одні працівники міліції приступили до виконання своїх безпосередніх обов’язків, інших було зведено в оперативні групи, які разом з військами звільняли свої області.
У 1942 році на Львівщині діяла підпільна антифашистська організація “Народна гвардія імені І.Франка”. До її складу входили і співробітники міліції. Одним з її керівників був дільничний уповноважений 1-го відділку міліції Львова І.Вовк. Підпільники спалили фабрику “Ойкус”, яка виробляла запасні частини для німецьких літаків, вивели з ладу шість літаків на летовищі. Народогвардійці діяли на територіях Дрогобицької, Станіславської і Тернопільської областей. Вони пустили під укіс понад 30 ешелонів противника з технікою і живою силою, пошкодили 22 залізничних мости, зруйнували 10 промислових підприємств, 238 адміністративних об’єктів, установ, бірж, поліцейських постів, складів зі зброєю, паливом і зерном, знищили до півтори тисячі ворожих солдатів й офіцерів. З їх допомогою із таборів військовополонених втекло понад 600 червоноармійців.
1 липня 1944 року призначено 53 керівних працівників Львівського управління міліції, з них 10 начальників міських, 36 - районних відділів міліції. Управління міліції мало такі відділи: слідчий, карного розшуку, боротьби з розкраданням соціалістичної власності, оперативний, ДАІ, пожежної охорони і секретаріат. Міліція області налічувала 357 дільничних уповноважених. 27 липня 1944 року Львів було звільнено від фашистів. Міліція забезпечувала порядок і безпеку в місті, охороняла важливі об’єкти, цілодобово патрулювала на вулицях міста і за його межами, регулювала вуличний рух, запобігала мародерству і розкраданню державного майна. Уже 29 липня було проведено нараду двірників і комендантів з питань наведення громадського порядку, боротьби з хуліганством, дотримання паспортного режиму. Перед органами міліції постало питання -до 1 січня 1945 року укомплектувати штати міліції і склад бригад сприяння міліції.
Основним джерелом поповнення міліції були партизани, демобілізовані воїни та робітники і селяни. Станом на 1 вересня 1944 р. штат міліції передбачав 4 тисячі 268 працівників.
З 1 липня 1944 до 1 серпня 1945 року на службу в міліцію, пожежну охорону області було прийнято 2 тисячі 306 чоловік, із них більше тисячі - партизани, з міліцейського полку прибуло 162 командири і бійці та 975 місцевих жителів.
Станом на 1 серпня 1945 року на Львівщині було організовано 31 батальйон спеціального призначення чисельністю майже три з половиною тисячі чоловік, 445 груп сприяння, в яких нараховувалося понад 6 тисяч чоловік, які надавали органам міліції допомогу в боротьбі зі злочинністю та охороні правопорядку в містах і селах.
На початку 1954 року у Львові з’явилися комсомольсько-молодіжні оперативні загони, а в березні 1956 року - добровільні народні дружини (ДНД), що створювалися на підприємствах, в установах, навчальних закладах, селах, при ЖЕКах. Вони відігравали велику роль в боротьбі зі злочинністю.
У 1958 році на базі відділків міліції Львова було сформовано чотири районних відділи міліції, відповідно до кількості районів міста, які з 1 січня 1969 року стали йменуватися районними відділами внутрішніх справ.
Для підвищення рівня виховання, піднесення професійної майстерності і зміцнення дисципліни серед особового складу в райвідділах створювались і працювали громадські організації - ради відмінників міліції, наставників, молодих спеціалістів, товариські суди і жіночі ради. Щотижня з особовим складом проводилася службова, вогнева і фізична підготовка.
Міліція зміцнювала зв’язок з населенням і громадськістю. В 60-70-х роках у колективах промислових підприємств, колгоспів, навчальних закладів, у професійно-технічних закладах і школах створювалися ради профілактики, до складу яких входили командири ДНД, ветерани праці, голови товариських судів, комітетів народного контролю, комісій з охорони державної власності, робітничої честі, сприяння сім’ї і школі, з роботи серед молоді і правової пропаганди. Ради профілактики обліковували раніше засуджених осіб, які зловживали спиртними напоями, і неповнолітніх, схильних до правопорушень, проводили дні правових знань. З лекціями і бесідами виступали працівники правоохоронних органів. Організовувалися рейди-огляди зберігання державного майна, дотримання трудової дисципліни, зустрічі з ветеранами праці. Діяло наставництво і шефство над молодими працівниками. Відбувалися посвячення у робітники. Поведінка правопорушників обговорювалася в багатотиражках, на радіо і телебаченні.
22 березня 1972 року виконком Львівської обласної ради депутатів трудящих і президія обласної ради профспілок з ініціативи обласного УВС прийняли постанову “Про дальше поширення руху за звання населених пунктів і колективів високої культури і зразкового громадського порядку” та затвердили “Положення про організацію руху за звання населених пунктів, підприємств, колгоспів, радгоспів, установ, організацій і навчальних закладів високої культури і зразкового громадського порядку”. Встановлено було перехідний червоний прапорі премії: перша - 2тис. крб., друга - 1,5 тис. крб. і третя - 1 тис. крб. Підсумки змагання підбивалися раз на рік.
7 квітня 1972 року затверджено інструкцію пре організацію чергування двірників, згідно з якою т повинні були підтримувати санітарний та громадський порядок, надавати міліції допомогу в охороні державного і особистого майна і виконувати розпорядження дільничних інспекторів та постових міліціонерів.
На початку 70-х років місцеві органи влади разом з міліцією за пропозицією УВС області почали створювати в містах, селах і мікрорайонах опорні пункти міліції. За ними закріплювалися підприємства, установи, організації, колгоспи та сільські ради народних депутатів, які виділяли приміщення, телефони і навіть автомашини. При опорних пунктах міліції організовувалися дитячі кімнати на громадських засадах. До ради опорних пунктів входили дільничні інспектори міліції, командири добровільних народних дружин, голови товариських судів, домових комітетів, депутати місцевих рад. Ради опорних пунктів організовували чергування і рейди дружинників у мікрорайонах, проводили профілактичну роботу серед мешканців.
Уся робота суттєво вплинула на зменшення кількості злочинців та правопорушень і одержала високу оцінку МВС колишнього СРСР. У листопаді 1973 року у Львові відбулася Всесоюзна нарада-семінар керівників МВС-УВС колишнього СРСР, на якій було узагальнено передовий досвід роботи органів внутрішніх справ і трудових колективів Львівської області з попередження злочинності і правопорушень серед неповнолітніх.
20 грудня 1990 року Верховна Рада незалежної, суверенної України прийняла Закон “Про міліцію”, в якому говориться про те, що міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
17 листопада 1992 року Указом Президента України Л.Кравчука встановлено День міліції - 20 грудня.
Міліція Львівщини овіяна немеркнучою славою і героїзмом співробітників, які загинули при виконанні службових обов’язків, захищаючи мирний спокій громадян. Тільки за останній час від рук злочинців полягли Юрій Сізов, Федір Демкович, Юрій Багрій, Ярослав Мартинюк-Лотоцький, Петро Якимів, Андрій Константинов, Юрій Олександров, Володимир Галушка, Володимир Вікторов, Сергій Карра, Микола Іванов та Олександр Лісіцин. Двох останніх за виявлені мужність і відвагу Президент України своїм наказом посмертно нагородив Хрестом “За мужність”. М.Іванов та О.Лісіцин наказом міністра внутрішніх справ України навічно зараховані до списків особового складу.
Героїчні подвиги загиблих співробітників органів внутрішніх справ Львівщини навічно залишаться в пам’яті поколінь.
Змінювалися структура, форми і методи боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, змінилося політичне й економічне становище в Україні, але для міліції завжди було і залишається - вірно служити народові.