Олександр Шикалов десять літ головує у Львівській обласній Раді ветеранів та пенсіонерів ГУ МВС України. Він – полковник міліції у відставці – пішов на заслужений відпочинок з посади заступника керівника Львівської школи підготовки молодшого і середнього начальницького складу органів внутрішніх справ. Насправді ж колишньому офіцерові відпочивати ніколи, бо він має опікуватися однією з найбільших міліцейських ветеранських організацій, до якої входить 8,5 тисячі членів. Життєва, громадська позиція Олександра Павловича настільки активна, що заради своїх ветеранів той ладен іти, за його висловлюванням, «на будь-які амбразури». Тому недарма цього сивочолого чоловіка поважає так багато людей, до його думки прислухаються сильні світу цього, адже він почасти настійливо стукає їм у двері…
Краще з генералом зустрічатися в суботу
«У наших людей є нагальні питання, тому майже щомісяця збираємо пленум і намагаємося їх вирішити, — зазначає голова обласної Ради ветеранів та пенсіонерів ГУ МВС. — Кращими вважаю первинні ветеранські організації Стрийського, Трускавецького РВВС, Франківського райвідділу міліції Львова, які знаходять спонсорів для надання матеріальної допомоги, відвідують хворих товаришів, навіть беруть участь у роботі атестаційних комісій відділів внутрішніх справ, та й давно помічено, що колишній правоохоронець ніколи не пройде нишком повз місце, де скоюється злочин.
Як тільки-но призначили керівником міліції Львівщини Михайла Цимбалюка, ми відразу запропонували йому зустрітися. Розмова відбулася суботнього дня і була доволі змістовною. Тоді я й розповів генералові про невирішене питання надання матеріальної допомоги нашим пенсіонерам (адже донині була можливість лише переказувати 25-75 гривень, зрідка дещо більше). Михайло Михайлович сказав, що тепер вони отримуватимуть не менше ста гривень допомоги. Нам одразу посприяли в організації ветеранського зібрання з нагоди святкування Дня Перемоги та змістовних заходів на базі відпочинку у с. Деревач. У лікарнях і за місцем мешкання ми відвідали самотніх, хворих та інвалідів війни, які віддали найкращі роки правоохоронній праці. Кожен зі ста ветеранів отримав по 100 гривень і пакет зі святковим продуктовим набором.
У пенсійному відділі звільнилося приміщення, і ми попросили керівника главку посприяти нам у переселенні, бо «кабінетне» питання для нас стоїть доволі гостро. Та й ветеранам було б зручніше. Нас запевнили, що допоможуть не лише з переселенням, а й з ремонтом і облаштуванням офісною технікою. Стає у пригоді також співпраця зі Львівською обласною асоціацією інвалідів. За ініціативою Марії Чупи – заступника голови однієї із міських ветеранських рад пенсіонерів ГУ МВС і водночас засновника Львівського товариства інвалідів – мерія Галицької столиці організувала для інвалідів, які не мають постійного житла, притулок «Турбота», що на вулиці Городоцькій».
Ці люди себе впізнають…
«Нас усіх мало не до сліз доводить сумнозвісне питання щодо отих надбавок, частка яких у зарплаті міліціонера з 1992 року лише зростала. Практика, коли чи не всьому райвідділу оголошували догани і «доганки», після чого майже ніхто не отримував преміальних, особливо боляче вдаряла по тому, хто планував завершувати міліцейську кар’єру, — розповідає Олександр Павлович. — Військові ж пенсіонери останнім часом почали звертатися у військові суди, щоб їм оці надбавки, про які ми ведемо мову, зарахували з того дня, з якого вони були введені, а не з 2005 чи 2006 років. Ось тому в Україні 31 тисяча військових виграли судові процеси! Тепер з цього приводу ми звертаємося у Верховний Суд України, вимагаючи роз’яснити, чому так відбувається, адже закон зворотної сили не має.
От приклад із життя: наводжу без прізвищ, хоча не сумніваюся, що ці люди себе впізнають. Колишній начальник УВС, генерал-майор, інвалід (відтято ногу до коліна), має міліцейську пенсію 2774 гривні. Іншому екс-керівнику міліції Галичини, генерал-лейтенанту, нарахували 2707 гривень. А от колишній майор, що дослужився до старшого дільничного й пішов на заслужений відпочинок наприкінці 2005 року, отримує більше, ніж генерали — 3982 гривні. Хоча й це не межа. Є колишні наші колеги, яким до генеральських зірок було недосяжно далеко, а «заробили» вони по п’ять, шість з половиною чи навіть вісім тисяч пенсійних гривень! Як таке може бути? Адже в законі чітко вказується, що розмір пенсії не повинен перевищувати 90% грошового утримання. Той же генерал свого часу приймав на роботу згаданого майора, коли він ще тільки-но міліцейське училище закінчив. То невже правоохоронці ні з того ні з сього почали отримувати «європейську платню»? Наче ж ні. Виявляється, таке може бути, — коли діють подвійні стандарти, коли шпарини у законі – для обраних або для тих, хто «встиг» чи «зміг», а для інших – «закон зворотної сили не має…» Тому хочеться нам, ветеранам, таки дочекатися, особливо тим «сіромахам», у кого 400-500 гривень пенсії, коли знову всі будуть рівними, отримуючи хай і не дуже багато, але завдяки заслугам справедливо…»
У матчі «відомчого футболу» поки виграє чиновницька команда
«У перших місяцях цього року закінчилися листи талонів пільгового проїзду громадським транспортом територією України і держав СНД ветеранам війни, яким надали таке право, — з тривогою у голосі говорить Олександр Шикалов. — Ми написали листа до рідного ГУ МВС, аби нам допомогли з цим. Невдовзі надійшла відповідь, щоб зверталися у Міністерство праці і соціальної політики, яке згідно з постановою Каб-
міну №1720 від 13.12.06 р. має опікуватися питаннями виготовлення тих талонів. Написали листа й туди — на ім’я Михайла Папієва. Дочекалися відповіді, але вона нас не задовольнила, бо й донині ми не отримали таких проїзних листів, та й навряд чи побачимо їх. А вже за пільговий проїзд звичайним пенсіонерам і ветеранам ОВС ми втомилися воювати — доходило до мерії Львова і прокурора області, навіть до Генпрокуратури, та дарма…
Особливо багато незручностей і проблем викликало передавання міліцейських пенсійних справ до структур Пенсійного фонду України — тут і плутанина, і величезні черги. Раніше пенсійний відділ, тоді ще УВС, був поряд із нашим «офісом», і коли треба було щось з’ясувати, ми одразу йшли до керівництва чи кадровиків. Тепер, приміром, у разі перерахунку розміру пенсії, доводиться їздити з одного краю міста до іншого. Виникли зайві бюрократичні моменти.
Ще на початку лютого ми скерували звернення (вих. №5 від 07.02.07 р.) до віце-прем’єра і міністра будівництва, архітектури і житлокомунгоспу Володимира Рибака. (Ця історія бере початок з листування і «відомчого футболу» ще з січня 2001-го, коли ми почали добиватися упровадження зручної, цивілізованої системи обслуговування ветеранів комунальними конторами.) Отже, приводом до вищеназваного звернення стала вимога структур ЖКГ, щоб наші пенсіонери щорічно надавали ксерокопії посвідчень ветеранів чи пенсіонерів для підтвердження права на пільгову оплату комунальних послуг. Але ж відомо, що ветеранські та пенсійні посвідчення видаються раз у житті, довічно. Їх не обмінюють, і нам незрозуміло, навіщо щоразу створювати черги, ганяти тисячі старих людей конторами та інстанціями з одного кінця міста в інше заради 5-6 ксерокопій, щоб потім знову вистояти довжелезну чергу, аби здати їх у ЖЕК? Причому на кожного пенсіонера там щоразу накопичуються ті ж самі копії.
Та це ж мавпяча праця! Бо всі ті прізвища давно занесені до автоматизованих реєстрів органів соціального захисту населення. Чи є сенс у тому, що пільговик бере довідку в ЖЕКу про склад сім’ї, знімає з неї ксерокопію, і несе… у ту ж контору, де отримував оригінал! Вважаємо, що насправді це бюрократичне, бездушне ставлення до старших людей, яким держава гарантувала заслужені пільги. Але, не дочекавшись за чотири місяці жодної реакції від відомства пана Рибака, ми у травні знову написали на його ім’я листа, щоб він таки дав нам відповідь у встановлені Законом України «Про звернення громадян» строки.
Правильно кажуть: «Правда є – вона у кожного своя, а от справедливості чогось ще ніхто не відчув…»
Геннадій КАРПЮК, Олександр ГОНЧАРОВ (фото),
«ІЗ».Київ-Львів-Київ
